Соціально-психологічні аспекти життя сучасної школи

Тиждень протидії булінгу в освітньому закладі

Сьогодення ставить перед педагогами, школярами, батьками багато викликів. Вони пов’язані з тими подіями, які відбуваються в нашій державі. Високий рівень вербальної і невербальної агресії, негативізм, роздратування – це все передумови виникнення булінгу. Найчастіше булінг – це переслідування заради переслідування. Суть цього явища – всі проти одного, незалежно від того, чи є підстави для цього чи ні. Переслідування того, хто не може за себе постояти.

За своєю природою булінг або цькування – це перш за все прояв агресії, а вона завжди веде за собою одну і ту ж мету: домінування і приниження іншого, будь то дитина чи дорослий.

З метою попередження цього негативного явища  в нашому освітньому закладі проводився тиждень профілактики булінгу. Психологічна служба школи є частиною системної роботи для створення належних умов виховання дітей. Соціальний педагог на паралелі 6-х класів проводила заняття з елементами тренінгу «Протидія булінгу серед учнів». Шестикласники поповнили свої знання в розумінні поняття булінгу та насилля, його видів, вчилися протидіяти цьому негативному явищу. Дев’ятикласники прийняли участь в опитуванні щодо проявів булінгу в освітньому середовищі.


Вплив травматичних подій на освітній процес

Діти повертаються до навчання. Відкриття шкіл – це складно, але правильно. Це нагадує про мирне життя. Зараз усе, що пов’язуватиме нас із життям до війни, з періодом стабільності, – вкрай важливе. У той же час важливо пам’ятати, що травматична подія, яку пережили чи переживають вчителі та учні, накладає відбиток і на навчальний процес у цілому. Адже травмовані діти відчувають певні труднощі з концентрацією, увагою та поведінкою. Деякі учні можуть бути занадто тихими та замкнутими, інші – гіперактивними. У багатьох виникають проблеми з навчанням та успішністю.

З огляду на це:

– важливо починати проводити уроки з найпростішого, з того, що проходили давно, того, що легко впровадити. Це потрібно, аби в дитини було відчуття «я можу, я перемагаю», щоб у неї підвищувався рівень дофаміну. А отже, підвищувалася концентрація уваги й покращувався загальний стан. Також, важливо розпочинати роботу з обговорення правил. Будь-яка робота, особливо зараз, – це про створення простору взаємин. А простір взаємин – це правила.

– на якийсь час важливо планувати уроки коротшими, менш інтенсивними, колишніми за змістом, але меншими за обсягом домашніми завданнями;

– іноді корисно відкласти деякі уроки на певний час та використати цей час для бесіди про практичні речі, пов’язані з нормалізацією життя школи та учнів.

Це може допомогти знайти вихід із труднощів, що склалися, і поліпшити здатність дітей справлятися з факторами нагадування про травму; – вчителі відрізняються за своїми емоційними проявами. Найважливіше – залишатися щирим. Учні дуже добре помічають, як їхні вчителі самі справляються з травмою. Цілком нормально виражати свої природні емоції, чи то сум або будь-яку іншу реакцію на нагадування, протягом усього періоду свого відновлення для того, щоб учні могли переконатися в нормалізації стану вчителя та свого власного, навіть, якщо на це потрібно більше часу, ніж очікувалося.

З чого варто розпочати перший урок? Що, насамперед, важливо сказати та зробити? Як реагувати на розмови дітей про війну під час уроків?

Пам’ятка для вчителя  (за матеріалами Світлани Ройз)

Коли ви зустрінетеся з дітьми, насамперед важливо сказати, як ви радієте, що вам вдалося зібратися разом.

А найцінніше, що в нас є, – це ми.

Важливо окреслити правила. Правила створюють відчуття кордонів і безпеки. Треба розуміти, що діти вийшли «з контакту» на деякий час і досвід травматизації та стресу стирає інформацію, якою всі були наповнені. Наприклад, ми спілкуємося тільки з ввімкненими камерами, але з вимкненими мікрофонами, усі відповідають за порядком, піднімаючи руки. Треба розуміти, що зараз потреба в емоційній стабілізації буде більша, ніж у конкретних логічних знаннях. Усі когнітивні процеси будуть викривлені, уповільнені, треба буде здолати більше перепон і напруження. Тому буде добре, якщо ви зможете почати з тих тілесних практик, що я пропоную.

Скажіть їм потягнутися, спитайте – можливо, вони хочуть про щось вас запитати, розкажіть, де ви зараз перебуваєте. Дітей не можна навантажувати своїми емоціями, тому не розповідайте про ваш трагічний і важкий досвід. Утім, важливо розповісти, де ви зараз. Якщо клас невеликий, можна попросити дітей сказати принаймні по одному слову, те, що вони хотіли б.

Є проста практика, яка дає змогу швидко зібрати інформацію про емоційний стан дітей, – барометр емоцій. Можна запропонувати, що великий палець на руці, піднятий вверх, – це «я почуваю себе добре», у бік – «я злюся», вниз – «мені сумно». Залежно від того, яких відповідей більше, ви зможете коригувати свої дії.

Дії можуть бути такі:

Ви пропонуєте всім подивитися одне одному в очі, адже коли ми дивимося в очі іншій людині, це сприяє виробленню окситоцину, а отже – дає більше відчуття безпеки та близькості. Можна запропонувати сказати одне одному слова підтримки чи просто якесь вітання. Можемо сказати: «Зараз ми всі переживаємо жахливо складний досвід, але я так рада бачити всіх. І це означає, що ми справляємося і всі ви супергерої». Можемо запропонувати дітям поділитися тим, що їм допомагає вистояти і справитися з усім, поділитися суперсилою.

ПЕРША ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ДІТЯМ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У ПІСЛЯТРАВМАТИЧНОМУ СТАНІ

Війна увійшла в наше життя, сколихнувши всі його сфери. І всі ми переконуємося , що війна має великий вплив на психологічне життя людини. Втім війна, як і будь-яка інша кризова подія, може мобілізувати наші внутрішні й зовнішні ресурси, щоб захистити нас, і щоб дати силу захистити інших, вона може сприяти внутрішньому зростанню людини і єдності громади – як будь-яка криза, вона може мати різні наслідки – і великою мірою ці наслідки залежатимуть від того, що ми можемо протиставити їй, тобто наші психологічні, соціальні, духовні ресурси.

Сьогодні вашій увазі пропонується пам’ятка з надання першої неспеціалізованої допомоги дітям, які перебувають в післятравматичному стані (для батьків, педагогів, спеціалістів психологічної служби).

ПАМ’ЯТКА

В будь-який час, жодна людина не може уникнути травматичних подій (подій в своєму сприйнятті, як загрозливих для життя та здоров’я). Діти – особливо вразлива вікова категорія до стресових подій. І реакція на ці події має свою специфічність, свої емоційні, тілесні та поведінкові прояви.

Дорослим потрібно усвідомити, що змінені тілесні відчуття, непритаманні емоційні прояви та поведінка дитини, що зустрілась з травматичною ситуацією, є нормальною реакцією внутрішнього захисту від небезпеки. Це потрібно організму для того щоб вижити.

Правило № 1

ВСЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ДИТИНОЮ ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕНОЇ ТРАВМАТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ, – ЦЕ НОРМАЛЬНА РЕАКЦІЯ НОРМАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ НА НЕНОРМАЛЬНІ ПОДІЇ

Організм людини на травму реагує так, що блискавично вмикаються захисні рефлекси, переорієнтовуючи в стан тривоги.

Правила № 2

РЕАКЦІЯ НА ТРАВМУ В ДІТЕЙ, ЯК І В ДРОСЛИХ, З ПЛИНОМ ЧАСУ МАЄ СВОЇ ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРОХОДИТЬ ПЕВНІ СТАДІЇ (ФАЗИ) ВІДРЕАГУВАННЯ. ПЕРША ДОПОМОГА НАДАЄТЬСЯ ДИТИНІ, ЗВАЖАЮЧИ НА ЇЇ ПОТРЕБУ І ФАЗУ ПЕРЕБІГУ ПІСЛЯТРАВМАТИЧНОГО ВІДРЕАГУВАННЯ

Правило № 3

У ДІТЕЙ ПЕРЕБІГ РЕАГУВАННЯ НА СТРЕС СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ІНАКШЕ НІЖ У ДОРОСЛИХ, ФАЗИ ВІДРЕАГУВАННЯ МОЖУТЬ ЗМІНЮВАТИ СВОЮ ТИПОВУ ЧЕРГОВІСТЬ, ВИПАДАТИ (НЕ ПРОЯВЛЯТИСЬ ВЗАГАЛІ), НЕ МАТИ СВОЇХ ЧАСОВИХ ГРАНИЦЬ

Теоретичні та практичні рекомендації з надання першої допомоги (враховуючи потребу і фазу перебігу відреагування)

ФАЗА 1 («стан замороження», «шоковий стан»)

Коли? – під час травматичної події, чи відразу після перенесеного стресу

Що з дитиною? – відчуття холоду, спітнілість, дитина тремтить

Допомога

*забрати дитину з місця подій

*дати можливість зігрітись (одіяло, теплий одяг, слабкий теплий солодкий чай)

 *дайте відчути дитині свою присутність (підтримуюча розмова, доброзичливий фізичний контакт)

 *не демонструйте свою тривогу, хвилювання в присутності дитини

*дбайте про комфорт дитини (відсутність відчуття безпеки і комфорту в цій фазі є загрозливим чинником для виживання)

ФАЗА 2 (збудження)

Коли? – від кількох хвилин до кількох годин після подій, що викликали порушення

Що з дитиною? – фізичне та психічне збудження (дитина може плакати, безпідставно сміятись, бігати, кричати, не відпускати Вас ні на крок…)

Допомога

* дайте дитині відчувати себе в безпеці

*не залишайте дитину саму

*намагайтесь «витримати» будь яку, навіть нестерпнішу поведінку дитини

*в своїх діях намагайтесь дотримуватись темпу поведінки дитини ( разом рухайтесь з дитиною, розмовляйте виразно, мова гучна з поступовим зниженням гучності, що дає можливість вгамовувати рухову активність. (будьте провідником і керманичем поведінки дитини)

 * дбайте про безпеку дитини (поведінка є загрозливою для нещасних випадків)

 * дозволяйте дитині плакати, чіплятись за Вас

* втішайте дитину, завжди будьте поруч

*зберігайте спокій

Застереження

**жодних вимог

**жодних аргументів

**жодних докорів

**вгамуйте свій страх і не демонструйте його дітям

ФАЗА 3 (заперечення, уникання)

Коли? – години – дні після події

Що з дитиною? – дитина зменшує свою активність, заперечує подію,що спричинила порушення, не хоче про це говорити, робить вигляд що нічого не чує, ховається. Спостерігається порушення сну, підвищена вразливість, дратівливість, злість на оточуючих та на себе. Досить часто в дитини є страх.

Деякі діти постійно грають в одну і ту ж гру (це нормальна поведінка дитини, яку можна контролювати).

Підставою звернутись за допомогою психолога є «застрягання» на грі в травматичну подію»

Допомога

* у дитини є нагальна потреба в спокої

* при можливості, чергуйте періоди дозованих розмов про подію з періодами свідомого уникання такого спілкування (будьте обережні, надмірно наполягаючи згадувати подію, Ви можете поглибити уникаючу поведінку, що може викликати навіть вороже ставлення до Вас).

 * якщо уникаюча поведінка триває понад тиждень, звертайтесь за допомогою до психотравматерапевта (травматерапевта).

ФАЗА 4 ( аналітична )

Коли? – години – дні після події

Що з дитиною? – прагнення зрозуміти те, що трапилось. «Критичний аналіз» травматичних подій (пошук правди та змісту того що сталося, прагнення «передбачити» наслідки подій у майбутньому, «змінене» бачення себе та світу. Усвідомлення того, що «життя розділилось» на «до» і «після». Дитина переживає жахливий досвід, відтворюючи його в іграх, і в цих же іграх намагається знайти вихід.

Інколи можусь виникати питання про сенс життя, страждання, про їх причини та наслідки (ЗАСТЕРЕЖЕННЯ: така поведінка дитини повинна насторожити дорослих, адже ця поведінка може викликати суіцидальні наміри).

Допомога

* продовжуйте спілкуватись з дитиною (розмовляйте, грайтеся, ліпіть, малюйте… ) У цих іграх можна здійснювати спроби спрямовувати контекст спілкування в травматичну подію (будьте уважні – нічого не робіть у супротив волі дитини, при появі хвилювання дитини, «виходьте» з травматичних подій)

 * при потребі звертайтесь до психолога 

 * оберігайте дитину від будь-якого додаткового стресу

 * не дозволяти перебувати в стані бездіяльності

 * зрозумілою для віку мовою пояснюйте все, що відбувається. Пояснюйте ті чи інші заходи були доцільними (медичне втручання, похорон…)

 * дитина повинна відчувати постійний контроль над ситуацією

 * не приховувати, не спілкуватись натяками, бути щирими та відкритими

 * стежте, щоб дитина достатньо спала і повноцінно харчувалась

 * слідкуйте, щоб фази свідомого заглиблення в тему чергувались з фазами свідомого відволікання від неї.

Застереження

** не докучайте дитині

** будьте готові слухати і вислуховувати

** не вимагайте пояснень

** не чиніть тиску

ФАЗА ( опрацювання проблеми)

Коли? – дні – тижні після події

Що з дитиною? – відсутність симптомів. Згадуючи про травматичну подію, вже не виникає «травматичне навантаження». Дитина спокійно може про це розповідати і її більше не переповнюють негативні почуття з минулих травматичних подій. В дитини не залишається негативних переконань про себе та про світ.

               З турботою  навчально-методичний центр психологічної служби КЗ СОІППО

Психологічна підтримка в умовах війни

   Психологічний стан та психічне здоров’я під час військових дій є вкрай важливим. Багато людей переживають виснаження, спустошення, втому, відчувають тривогу й паніку. Психологи сформулювали корисні поради, як опанувати себе в критичних умовах, як допомогти близьким та підтримувати здоровий психічний стан в критичних умовах.

Як боротися з перевтомою

В умовах військових дій наше тіло працює на максимальній потужності. Гормони стресу, задача яких мобілізувати тіло в критичній ситуації, також мають свій “термін придатності”. Ви можете спостерігати сильні коливання настрою від тривоги, злості, приливу оптимізму до повного спустошення і виснаження. Важливо усвідомити, що це абсолютно закономірні стани, які з часом змінюють один одного. З кожним із них можна і треба працювати.

Основні ознаки перевтоми:

  • відчуття знесилення, неспроможність виконувати звичайні функції
  • неуважність та погіршення концентрації
  • погіршення пам’яті
  • уповільнення процесів мислення, зменшення глибини та критичності мислення
  • зниження цікавості до роботи
  • підвищена дратівливість
  • нервозність
  • порушення сну
  • перманентна сонливість
  • підвищення тиску та частоти пульсу
  • головний біль
  • зниження апетиту
  • емоційна спустошеність

Методи боротьби з перевтомою:

  • Повноцінний сон, який, за даними Міністерства охорони здоров’я, має складати для дорослих – не менше 7 год на добу, для дітей та підлітків – 8-10 годин.
  • Обмеження інформаційного шуму. Відмовтесь від постійного оновлення стрічки новин, читайте їх за графіком, наприклад, по 15 хвилин вранці, в обід та ввечері. Довіряйте тільки перевіреним джерелам інформації.
  • Регулярне харчування.
  • Регулярне фізичне навантаження. Будь–яка регулярна фізична активність, навіть ходьба на місці чи розтяжка, додасть вам бадьорості. Прогулянка на свіжому повітрі буде кращою за тренування в приміщенні.
  • Наскільки це можливо, підтримуйте звичну рутину, звички, слідкуйте за особистою гігієною.
  • Зміна діяльності. Намагайтеся раціонально розподіляти час роботи й відпочинку, фізичну й розумову працю.
  • Визначення пріоритетів. Усвідомте, що ніхто не в змозі зробити все, то ж визначте 3–5 головних задач для себе не день і дозвольте собі не робити нічого додатково.
  • Доброзичливі взаємини з людьми, які є поруч: сім’я, робочий колектив, волонтерська спільнота чи військові побратими. Зберігайте зв’язок, регулярно дзвоніть або пишіть своїм родичам та близьким.
  • Фізичний контакт. Подихайте разом, потримайте одне одного за руку. Обніміться з близькими.
  • Оптимізм та почуття гумору. Жартуйте, гумор завжди підтримує, навіть за жорстких життєвих обставин.
  • Пам’ятайте, що залишатися живим і здоровим – це вже багато.
  • Не призначайте дат кінця війни. Ми всі хочемо закінчення, але якщо ваші прогнози не справдяться – вам буде дуже складно емоційно, і ви будете почувати безвихідь.То ж налаштуйтесь “грати в довгу”.
  • Згадайте, що є для вас дорогим та важливим, пригадайте, у чому сенс вашого життя. Будуйте плани на майбутнє, визначайте, що найбільш важливе для себе ви зробите, коли настане мир.
  • Професійна допомога. Зверніться за підтримкою до професійних психологів (контакти додаємо нижче). Якщо у вас відсутня можливість звернутись до професіонала – попросіть про допомогу своїх родичів та близьких.

Як впоратись з панікою та тривогою

Паніка – це напад тяжкого страху, тривоги та відчуття внутрішньої напруги. Паніка паралізує людину або ж навпаки, штовхає її на безрозсудні вчинки. Під час паніки спостерігаються протилежні реакції: одним хочеться бігти, іншим – навпаки, забитися в куток. Важливо пам’ятати, що саме в такому стані нас хоче бачити ворог, тому що у ньому ми найбільш вразливі, тому обов’язково потрібно вживати заходів, щоб відновити нормальний психічний стан.

Ключові симптоми паніки:

  • серцебиття, прискорений пульс, пітливість
  • озноб, тремор
  • відчуття нестачі повітря, задишка
  • біль або дискомфорт у лівій половині грудної клітки
  • нудота, біль або “вузол” в животі, запаморочення
  • відчуття відчуження, нереальності світу
  • страх здійснити неконтрольований вчинок
  • гострий страх неминучої смерті
  • відчуття оніміння або поколювання в кінцівках
  • безсоння

Методи боротьби з панікою:

  • використовуйте седативні дихальні техніки, наприклад, “3-7-8”: 3 секунди на вдих, 7 – на затримання повітря і 8 секунд на видих
  • ляжте та покладіть руки на живіт, та робіть глибокі вдохи та короткі видихи, контролюйте дихання
  • використовуйте квадратне дихання (знайдіть у приміщенні щось квадратне (або уявіть його). Зафіксуйте погляд на одному з кутів і робіть глибокий вдих, затримайте подих на 5 секунд і переводьте погляд на інший кут видихаючи, так рухайтесь за квадратом; повторіть кілька разів, це дозволить вирівняти дихання та опанувати тривогу, якщо відчуваєте, що вона посилюється
  • “заземліться”; станьте або сядьте на підлогу, відчуйте, як ви торкаєтесь поверхні, відчуйте вагу власного тіла та повільно дихайте
  • поверніться до відчуття тіла; відчуйте, на чому і як ви сидите, що відчувають ваші стопи, концентруйтесь на якомусь звуці, на запаху; якщо ви за кермом, то концентруйтеся на тому, що тримають ваші руки
  • робіть самомасаж; торкайтеся тіла, прохлопайте долонями ноги, масуйте вуха, ніс, долоні; оживляйте заклякле тіло
  • напружтесь; займіть не зручну для себе позу і спробуйте максимально напружити всі м’язи тіла, залишайтесь в такій позі якнайдовше
  • дайте вихід емоціям; плачте, співайте
  • використайте різкі запахи – спирт, цитрусові тощо
  • вмийтесь холодною водою
  • спрямуйте паніку у безпечні дії; якщо вам хочеться бігти — біжіть на місці, якщо вам хочеться забитися в куток — забийтеся в куток
  • не вживайте алкоголь
  • приймайте рослинні седативні препарати (валеріану, пустирник); не використовуйте рецептурних препаратів без консультації лікаря!
  • якщо це хтось інший, а не ви — огорніть людину теплою ковдрою, дайте тепле питво, нагадайте про базові речі: хто вона є, що вона тут робить, хто поряд з нею, як її звуть.

Як боротись з апатією

Гострі приступи паніки та тривоги зазвичай зміняються почуттям апатії. Такі періоди можуть бути не тривалими, але вони також потребують пропрацювання. Важливо пам’ятати, що апатія – закономірний “хімічний” відкат після сплеску гормонів стресу.

Методи подолання апатії:

  • дійте; виконуйте будь-які прості дії та не намагайтесь їх аналізувати
  • дотримуйтесь щоденної рутини; регулярне харчування, гігієна, розминка
  • робить щось руками; наприклад, мийте посуд, пакуйте речі, плетіть сітку
  • плануйте свої задачі на день; нехай їх буде небагато, але намагайтесь виконати їх будь-що
  • обмежте доступ інформації; читання новин треба обмежити до декількох коротких періодів на день
  • залучайте близьких та знайомих до спільної роботи

Як зберегти близькі стосунки

Під час критичних ситуацій стосунки з близькими піддаються тяжким випробуванням. Намагайтесь зберегти стосунки і допомогти близьким, адже це підвищує вашу здатність до виживання та опору, а також надає сенс вашим діям.

  • спрямовуйте негативні емоції, які виникають, не на близьких, а на зовнішнього ворога
  • завантажте себе роботою, допомогою іншим
  • дайте вихід емоціям; кричіть, співайте, плачте
  • рухайтесь, танцюйте, робіть розминку, ходіть пішки
  • обіймайтесь
  • тримайте контакт, запитуйте, як справи, дзвоніть і пишіть
  • пропонуйте свою допомогу
  • приготуйте страву разом і неспішно поїжте
  • зберігайте ритуали мирного життя, наскільки це можливо в поточних умовах: читайте книжки, сервірувати стіл, організовуйте спільне чаювання

Як допомогти тим, хто паралізований тривогою

Якщо ви спостерігаєте надмірну дестабілізуючу тривогу чи панічну атаку в того, хто знаходиться поруч із вами, вживайте наступних заходів:

  • не йдіть з людиною на прямий фізичний контакт
  • зверніться до людини голосом
  • говоріть чітко і твердо
  • спокійним голосом нагадайте людині, що вона знаходиться у безпечному місці (якщо це так)
  • фокусуйте її увагу на тому, що можна побачити, почути та відчути навколо
  • не запитуйте, а натомість давайте вказівки, наприклад: “Подивись на мене. Скажи своє ім’я. Скажи мені, де ти. Підведись. Пий”
  • прослідкуйте, щоб всі базові речі людина почала виконувати сама

Як позбутися почуття провини

У звичайних умовах людина має час розібратися у почутті провини й правильно з нею впоратись, тобто визначити можливі помилки, виправити їх та зрозуміти, як уникнути їх в майбутньому. В критичних умовах пропрацювати провину доволі складно, і вона може дуже негативно відбиватись на психологічному стані людини, пригнічувати її та паралізувати її діяльність.

Як впоратись із почуттям провини:

  • не починайте звинувачувати себе; не ви розв’язали цю війну
  • в першу чергу дбайте про себе і залишайтесь в безпеці, ваша пряма відповідальність сьогодні — дбати про себе і не створювати зайвого клопоту Збройним Силам, зменшити навантаження на них, щоб вони могли повною мірою виконувати свій обов’язок
  • переключіть свою увагу на те, що ви можете зробити прямо тут і зараз
  • станьте корисним; запитайте, як ваші руки, ваші знання та вміння знання можуть принести користь тим, хто залишився поряд і тим, хто потребує моєї допомоги
  • складіть список задач, які ви зробите прямо зараз; беріться лише за ті справи, які будуть зараз вам під силу
  • допоможіть тим, чим вмієте; навчіться тому, що ще не вмієте, і що вам легко дається

Токсичне почуття провини дуже непросто здолати. Якщо вам потрібна допомога – звертайтеся до спеціалістів, піклуйтесь про себе.


Профілактика професійної стагнації педагогів

Стагнація – застій соціального і культурного зростання людини.

Професійна стагнація – застій професійного зростання, що характеризується стереотипністю і одноманітністю способів, які реалізовуються у професійній діяльності.

Причини професійної стагнації:

  • Постійні перевантаження, емоційне напруження;
  • Вплив соціального оточення на професійну діяльність;
  • Бажання почуватися максимально комфортно в школі, адаптуватися до неї, залежність від адміністрації.

Складові професіоналізму:

  • Любов до своєї справи;
  • Компетентність і креативність;
  • Відповідальність, послідовність, надійність;
  • Рефлексія і рівень досягнень.

Фази професіоналізму:

  1. Екстенсивний розвиток професіоналізму: накопичення знань, формування умінь і навичок.
  2. Інтенсивний розвиток професіоналізму: вдосконалюються професійні прийоми.
  3. Стагнація професіоналізму.
  4. Деградація професіоналізму: розпад професіоналізму, рух назад.

Складові стагнації професіоналізму:

  1. Небажання працювати.
  2. Нехтування своїми обов’язками.
  3. Негативна самооцінка.
  4. Песимізм.
  5. Цинізм.
  6. Неможливість закінчити вчасно роботу.
  7. Відсутність задоволення від роботи.
  8. Відсутність нових ідей.
  9. Втома.
  10. Зниження ентузіазму.
  11. Формальне виконання обов’язків.
  12. Відчуття влади.
  13. Прагнення до самоти.
  14. Почуття провини.

Психологічні ресурси професіоналізму педагога:

  • Здібності;
  • Мотивація;
  • Особливості темпераменту;
  • Риси характеру;
  • Розвиток вищих психічних функцій;
  • Здатність до саморегуляції;
  • Висока самооцінка;
  • Високий рівень домагань;
  • Вимогливість до себе і оточення.

Коли що-небудь засмучує і мучить тебе, подумай: як багато гіршого могло з тобою трапитись і трапляється з іншими людьми; згадай, як раніше відбувалися такі події й обставини, про які ти тепер згадуєш спокійно і зовсім байдуже; головне – подумай: те що засмучує і мучить тебе є тільки іспитом на якому ти можеш перевірити свою віру і зміцнити її.

Л.М.Толстой