Одного березневого дня учні та батьки 6-В, Г класів здійснили екскурсію за лаштунки Рівненського академічного обласного музично-драматичного театру. Як відомо, театр починається з вішалки. Своє знайомство з театром ми почали з входу до малої сцени. Отже, зайшли ми не з парадного. В невеличкому гардеробі залишили верхній одяг, і екскурсія почалась. Наш екскурсовод – працівниця театру Лоєвська Ганна Іванівна привітала нас і відразу нагадала нам про три храми в житті людини: храм Божий, храм Мистецтва та храм Душі – і люб’язно відкрила нам вхід до храму Мистецтва. Атмосфера за лаштунками вимагала тиші, тому що в гримерках, повз які ми проходили, актори готувались до вистави. Піднявшись сходами, ми опинились у величезній бутафорській залі, де виготовляють з пап’є-маше, з тканин, з паперу та інший реквізит для вистав: квіти, бутерброди, посуд та інше. Підлога у цій кімнаті розкреслена на великі квадрати, щоб можна було, не виміряючи, відразу виготовляти відповідне покриття для сцени чи якісь об’ємні конструкції. Спустившись на два поверхи, потрапили у костюмерні. А потім зайшли на сцену, яку уже підготували до вистави. Під час екскурсії ми пройшлися по фойє, перевірили свої знання театральної термінології (зокрема, згадали будову глядацької зали), дізнались, що у бальній залі театру, де більшість із нас бувала під час новорічних ранків, можна замовляти проведення різних урочистостей.
А потім була вистава… музична комедія за твором Г.Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці». Історія Уляни, закоханої у кріпака Олексія… Але ж яким батькам хочеться віддати свою дочку за кріпака? Тому й пристають вони на пропозицію багатія Павла Кандзюби, селянина із-за Харкова, прийняти його сватів. А там – синочок Стецько, така собі велика дитина. Все було б нічого, але добре той Стецько собі затямив, що буде робити з жінкою: найперше буде її бити, коли що не так! Уляна за своє життя вдома уже має гіркий досвід батька-п’яниці, а тут ще й дурня сватають! Але все влаштовує дядько Олексія, одставний солдат Йосип: Стецько отримує гарбуза, а Уляна пов’язує хустку на руку тому, кого кохає… Комедія, написана у 1835 році, залишається надзвичайно актуальною і сьогодні.
Яскравий народний колорит вистави (національне вбрання, помешкання українського селянина, іскрометний гумор, обряд сватання), живий спів акторів, хореографія з гумором, троїсті музики – усе заворожує глядача!
Бажаємо нашим акторам та працівникам театру творчої наснаги, любові та вдячності від глядачів! Дякуємо за чудовий вечір, проведений у царині Мистецтва!
Класний керівник 6-Г класу
Фефелова Н.І.
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.